«На сьогодні один із найбільших викликів − це не корупція, не влада, а минуле», − о. Андрій Зелінський

«Нам немає сенсу боротися за тіло Української держави на Сході, якщо вона загубить свою душу через корупцію», – така позиція Держсекретаря США Рекса Тіллерсона. Її повторюють і багато європейських друзів України. Але корупція − наслідок, а не причина проблем із трансформації українського суспільства, переконаний священик УГКЦ, військовий капелан 36-ї окремої бригади Морської піхоти ВМС ЗСУ о. Андрій Зелінський. Судити про це морському піхотинцю, який у рясі та бронежилеті пройшов АТО та має звання «Народний герой України», дозволяє не лише цей досвід, а й три академічні дипломи: філософський зі Стенфорда, богословський – з Григоріанського університету в Римі та політологічний – з Києво-Могилянської академії.

church

– Після Революції гідності Українська держава взяла курс на зміни – на реформи, на трансформації, як Ви кажете. Однак тут інколи трапляється неповне розуміння таких трансформаційних процесів навіть у самій Україні. Отже, люди інколи не до кінця розуміють взаємозв’язок або інколи його наявну відсутність поміж інституційними реформами, трансформацією інститутів державних і трансформацією самого суспільства, відносин між людьми, на основі яких цінностей ці відносини відбуваються, відтак якої якості суспільство вони формують. Тому треба завжди розглядати оцих два напрями в контексті аналізу чи реформ, чи суспільних трансформацій (я навмисно зараз диференціюю поміж цими двома термінами).

Одне – це створити нові правила, і зовсім інше завдання – це якось допомогти людям, громадянам, членам українського суспільства за цими новими правилами жити

Першим, і зовсім очевидним, залишаєтеся напрям реформування основних державних інститутів і функціонування певних інституцій. І тут, безперечно, Україна пішла великими кроками вперед, шалено зрушилася з місця. Щоправда, інститути, а це форми раціональної взаємодії, раціональних відносин у суспільстві, звичайно, потребують певного часу для того, щоб люди могли жити за тими новими правилами. Коли говоримо з вами про реформи інститутів державних, то говоримо про реформу або про корекцію правил, корекцію норм суспільних відносин. Але одне – це створити нові правила, і зовсім інше завдання – це якось допомогти людям, громадянам, членам українського суспільства за цими новими правилами жити. Й от оце те, від чого залежить суспільна трансформація.

– Соціологи говорять про те, що в українському суспільстві є тотальна недовіра до влади. Звичайно, й говорять про те, що сама влада таку недовіру провокує через відсутність серйозної боротьби з корупцією, яку українці вважають найбільшою проблемою в суспільстві після війни. Але без цієї довіри неможливо побудувати справді дієву державу. Як Ви бачите це?

– Я не вважаю корупцію однією з найбільших проблем сучасного українського суспільства. Однією з найбільших проблем сучасного українського суспільства я вважаю слабку людину як продукт радянської, пострадянської систем відносин. Людина слабка – це та, яка не довіряє, яка не вірить у свої сили, відмовляється від ініціативи, від відповідальності, тому що існує якась абстрактна, майже міфічна істота, яка називається «держава». Держава має подбати, держава має зробити.

Те, що в українському суспільстві сьогодні ще занадто концентрують свою увагу, власне, на встановленні політичної влади – це для мене ознака того, що суспільство ще не трансформувалось, ще не досягло критичності маси або кількості відповідальних, сильних людей, здатних брати на себе відповідальність за себе, за своє життя, за свою країну. Тобто, суспільна трансформація – це коли людина не стільки чекає, що якась влада має бути ідеальною, повинна повирішувати всі мої проблеми, а робить це сама.

Один із найбільших викликів – це не корупція, не влада, а минуле, яке засіло глибоко в нашій свідомості, в нашому серці, не дозволяє нам виховати нові покоління: покоління вільних, покоління гідних, здатних брати на себе відповідальність за свої життя

На сьогодні один із найбільших викликів – це не корупція, не влада, а минуле, яке засіло глибоко в нашій свідомості, в нашому серці, не дозволяє нам виховати нові покоління: покоління вільних, покоління гідних, здатних брати на себе відповідальність за свої життя.

Майдан – це був поштовх, імпульс, він артикулював нашу потребу в такому суспільстві, і ми на сьогодні якось намагаємось подолати це минуле. Але насправді ми ще такі далекі від цього «нового покоління». Я завжди кажу: нові покоління – вони не приходять і не народжуються. Це не автоматичний процес, їх необхідно виплекати, виховати – покоління людей, які розуміють, що їхнє життя в їхніх руках. І тому це – один із найважливіших викликів, як на мене, сучасного українського суспільства.

– Багато людей кажуть , що вони відчувають розчарування, що Революція гідності не виправдала їхніх сподівань. Багато хочуть виїхати з України. Який Ваш рецепт від розчарувань?

– Звернуся до класики. Президент США Джон Кеннеді з його відомим виразом, який можна перефразувати і сказати українською: «Не питай, що Україна зробила для тебе, спитай себе, що ти сьогодні зробив для України». Й, очевидно, є велика кількість людей, які доклали максимум зусиль, можливо, інвестували в себе дуже гаряче, дуже палко впродовж кількох років.

Я завжди кажу, що є дві такі важливі цінності, важливі для перемоги. Одна – це відвага. Вона дозволяє зробити перший крок, вилізти з окопу, рушити на поле бою, але перемога здобувається не лише відвагою. Відвага тільки тоді досягає перемоги, коли вона має також відданість. Отже ж, вірність. Тим, кого любиш, вірність найріднішим, найближчим, вірність усьому тому, що називаєш Україною.

Для того, щоби змінилась якість суспільства, для того, щоб у кожному з нас народився оцей вільний і гідний українець, нам ще потрібно дуже і дуже багато боротися. Самотужки кожен із нас зламається. Спільно, коли ми ділимося цим баченням, коли маємо мрію одну на всіх – перемога неминуча.

Українська війна – це війна на два фронти. Один – на Сході країни, де Україна зі зброєю в руках бореться за право на свободу та гідність. І другий – тут, у нашій свідомості, в нашому серці, де нам за дуже короткий період часу необхідно виховати в собі українця нової якості, здатного вільно й гідно жити. І це потребує шалених зусиль над собою.

Це складно, але це наш історичний момент, це наш шанс, це наш виклик. Виклик, який робить нас сильнішими, залежно від того, наскільки ми це усвідомимо. Так, сьогодні вирішальне слово в Україні за інститутами освіти і виховання, формування громадян нової якості. Від них залежить, наскільки швидко і чи нам вдасться крізь наші страхи та розчарування помітити обрії нашої спільної перемоги. Перемога – вона на нас чекає, і від нас залежить, наскільки ми в неї віримо. І в себе.

Марія Щур
www.radiosvoboda.org